Добігши краю, він просто плюнув,
Потім звів криваві свої долоні,
І роздертими пальцями креслив руну,
На чолі уруз, а тейваз на скроні.
Після вимовив вісу, прошепотів,
Розвернувся й швидко пішов до міста.
Він стрибнув би, може б і полетів,
Може впав би. Жаль, що не з того тіста...
Він же вижив в пеклі, пройшов вогонь,
Гриз залізо, гнив у сирих окопах,
Та, здолавши смерть, він здобув лиш хтонь,
Сірий світ, що жариться в катастрофах,
В толерантнім меді, у цукрах цифр,
В ліберальних поглядах і бажаннях.
Він павучим зором долає шифр
Недитячих ігор, повзе в питаннях
До майданів, влади і ворогів,
До самого себе, до свого часу.
Він би звідси виліз, якби хотів,
Він би розірвав цю обридлу рясу,
Що обвила місто і всіх людей
Від підошв до горла і далі... Далі...
Він втомився... Більше нема ідей...
Десь під ранок часто приходить Калі...
Калі шепче "Хлопче, іди вперед,
Вічність варта смерті, а смерть - війни".
В рюкзаку є ніж, однострій і плед.
Калі шепче... Далі приходять сни...
