Павлик прокинувся рано, сонце тільки почало підніматися, він аж сам собі здивувався. Спати вже не хотілося і Павлик вийшов на вулицю. Зранку було прохолодно, тому хлопчик вирішив повернутися в тепле ліжко, але побачив, що хтось ходить біля хати баби Олени. Він миттю відправився туди, навіть не подумав про страх. Його здивуванню не було меж, то була баба Олена, вона вийшла з хати, пройшла стежкою до заростів і присіла на щось схоже на лавку. Баба Олена сиділа із закритими очима і теребила пальці на руках. Павлик підійшов, але щоб не налякати стареньку голосно човгав ногами.
– Чого так рано встав? – незвичним голосом запитала баба Олена.
– Не спиться, – відповів Павлик, – а що ви робите?
– Слухаю, як співають пташки, – сказала баба Олена і відкрила очі.
Це була, ніби нова бабця, до цього вона була весела і задиркувата. А зараз на Павлика дивилося спокійне і трохи сумне обличчя. Хлопчик підійшов і присів біля баби Олени, деякий час вони сиділи мовчки.
– Ви так багато казок знаєте, – сказав Павлик, – і в кожній казці є якесь чарівне місце.
– Воно не чарівне, – відповіла баба Олена, – воно навіть не таке і особливе, просто воно є.
– Що це за місце? – запитав Павлик.
– Колись давним-давно, – почала спокійно баба Олена, – одна звичайна людина створила незвичайне місце для особливих людей – таємний сад. Він обгороджений побіленим забором із білою хвірткою. Там завжди зелена трава, в якій жовтіють кульбабки, там багато яблунь, які завжди цвітуть. Під однією із яблунь сидить біла гуска із невеличким стадом жовтеньких гусенят, які весело пищать і бігають по садку за жовтими і білими метеликами. А найголовніше, в садку стоїть довгий стіл, який вкритий білою скатертиною, а за столом сидять люди і розмовляють. Вони розповідають, один одному історії і серед шуму можна почути: «А пам’ятаєш, а пам’ятаєш…». Там завжди неділя, завжди свято, немає бід, горя і сліз. Всі щасливі…
– Це та чарівниця створила його? – запитав Павлик, коли баба Олена перестала говорити.
– Ні, – відповіла старенька, – та людина не була чарівницею, чарівників не існує. Та людина була звичайною, але вона змогла створити таке місце і наповнила його світлом, теплом, вірою, надією, любов’ю та добром. І навіть, якщо, цієї людини не стане, той сад вже нікуди не подінеться, він постійно буде цвісти під веселий гомін найособливіших людей, які там будуть жити.
Баба Олена знову замовчала, а Павлик більше не знав, що запитати. Йому напевно потрібно було вже повертатися, бо він згадав, що бабуся казала, не турбувати бабу Олену до обіду.
– Ще так багато казок потрібно розказати, – сказала баба Олена, коли Павлик піднявся, – про маленьку і моторну бабусю, яка жила в маленькі білі хатинці на окраїні села, про бабусю, яка вміла все правильно порахувати, про гордівливу бабусю і її веселих сусідів, про дідуся, який вмів робити стільці, про бабусю і її чарівну грушу, про чоловіка, який їздив на конях, про дідуся, який хотів на весілля до своєї племінниці, про пару, яка жила в червоні хаті і вирощувала виноград, про бабусю, яка турбувалася про свого сина, про батьків і їхніх сина та дочку, що перетворилися на ангелів і стали оберігати когось особливого, про дідуся і бузковий кущ, про веселу вуличку, де сусіди перегукувалися через подвір’я, про велику ферму, про пасічника, про садівника, про рибалку, про мисливця, про найдобрішого в світі юнака із зеленим зайченям і про чарівницю та її чоловіка. Так багато казок, ще потрібно розказати, тому я вас чекаю.
Павлик посміхнувся і пообіцяв прийти. Він побіг додому і не міг дочекатися, коли вже настане день. Тільки, як на зло, того дня почалася сильна гроза, яка навіть виламувала дерева, тому бабуся його нікуди не пустила. Та хлопчик не сумував, він знав, що взавтра він обов’язково почує нову казку.
ID:
985704
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Драматичний
ВИД ТВОРУ: Послання
ТЕМАТИКА: Присвячення
дата надходження: 09.06.2023 20:51:40
© дата внесення змiн: 09.06.2023 20:51:40
автор: Masha Syv
Вкажіть причину вашої скарги
|
