|
(Онегінська строфа)
Господь у Райському Садочку
На троні мирно спочивав,
Пташки співали в холодочку,
Архангел сон оберігав.
Святий Петро стояв на брамі.
Він сотні літ стоїть так само:
Охороняє вхід у Сад -
Був щоб завжди у ньому лад.
Під брамою десь у куточку
Увесь бомонд зібравсь мирський,
Й не знали: присуд їм який
Господь напише на листочку,
Бо має всім ділити вік –
Кому який, на скільки літ.
Хвилин отак пройшло чимало
І сонце тепле угорі
Присутніх променем зігріло
У теплій вранішній порі.
Відкрилися Врата Господні..
Ось Бог Отець сидить на троні..
Всіх став по черзі підзивати,
Земного віку наділяти .
І першою позвав людину,
Та наділив лиш двадцять літ
На весь її життєвий вік
Й нащадкам - кожному з родини.
Та ж сперечатися не стала:
Взяла, що дав і збоку стала.
Ось підзиває Бог кобилу
І мовить їй Господнє слово:
- В тобі я бачу міць і силу,
То дам тобі я років сорок.
Кобила з ляку заіржала
Та Господа молити стала:
- Це сорок років у ярмі
Вантаж тягати на собі,
Орати, ралити, возити
Все те, шо покладуть у віз.
І батогом мені під хвіст
Та по ногах ще будуть бити?
І за яку таку провину?
Тих двадцять літ віддай людині.
Ось підзиває Бог корову
І та як тільки підійшла,
Їй також мовить своє слово,
Щоб сорок років та взяла.
- О змилуйсь, Боже, і прости,
Це сорок років за цицьки
Мене тягатимуть щосили?
Невже таке я заслужила?
Віддай тих двадцять літ людині,
Бо більше має земних справ,
То хай бере, що Бог послав
Їй до останньої хвилини,
Хай тішиться своїм життям -
Я з радістю роки віддам.
Дійшла вже черга до собаки..
І Бог відміряв тридцять літ.
А тому, звісно, не до смАку,
Заскиглив пес, злякався, зблід.
Тож просить: - Вистачить п’ятнадцять,
Мені вже й цих багацько здасться:
Прогавкати на ланцюгу
Та гризти кісточку тверду.
Віддай ти краще їх людині,
Нехай і тішиться, й живе,
Будує дім, хай сад росте,
І все найкраще дасть дитині.
Хай буде на його віку
Все любо, добре й до ладу.
Господь послухав і котові,
Що за собакою услід,
Вже меншу мірку приготовив
І дав йому лиш двадцять літ.
А той скривився: - Це багато,
Я стільки літ десь біля хати,
Ловити буду пацюків..
Адже вони такі бридкі!
Мені достатньо буде десять..
Їх вистачить, щоби пожити,
В господаря мишей ловити,
Та десь в садочку прогулятись,
І муркотіти у віконці,
Та ніжитись під теплим сонцем.
Всіх Бог життям обдарував
І сам пішов у Райський Сад,
Усівсь на трон і спочивав,
А ті пішли собі назад,
Щоб повернутися додому
Й свій вік відпущений самому
Прожити в мирі та добрі,
Й великі справи та дрібні
Робити гідно, як годиться:
Як для корови і коня,
Як для собаки та кота,
Щоб між собою не свариться.
А вік найдовший у людини –
Допомагати їй повинні.
З тих пір в людини по сьогодні,
Як сам Господь тоді велів,
Літа проходять безтурботні
Лиш перших двадцять літ.
А далі йдуть роки кобили,
Вона впрягається щосили
І тягне воза на собі,
Сім’ю, в якій – старі й малі,
І де робота, і квартплата,
І посуд, дім, і повзунки –
Отак проходять дні, роки:
Ледь ноги втягує до хати.
І бідоласі вже не милі
Літа, які дала кобила.
А далі двадцять літ йде нових
І починається життя,
Де її доять як корову,
Нема ні краю, ні кінця:
То дає дітям на родини,
На дім, на дачу, на машину,
На нові чоботи, штани,
І що потребують вони.
А вже, коли літа собачі
Приходять, як відміряв Бог,
Лиш виглядає у вікно,
Бо сторожить і дім, і дачу.
А їжа в роті без зубів,
Як кістка – гриз, проте не з'їв.
Наступні йдуть котячі роки..
Як Божа воля є на те,
Як в змозі ще робити кроки,
То так живе, як повезе:
Чи як кота гладять по спині,
А чи поводяться як свині -
Дають ногою попід зад,
Вивозять десь ув інтернат,
Щоб доглядала там держава,
Щоб хтось із ложки годував,
Із чашки воду подавав..
І та людина вже без права
Живе й тихенько доживає,
А що в душі – ніхто не знає.
ID:
990419
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 03.08.2023 14:23:28
© дата внесення змiн: 19.09.2023 18:56:15
автор: Ольга Калина
Вкажіть причину вашої скарги
|
Як гарно і цікаво все впорядкували... 
