Іде похмуро, склала крила,
За спиною вогонь палає,
Та погляд сильний, мов вітрила...
Вона пощадити не благає!
В руках тримає міцно зброю
І за своє готова вмерти,
А ти, наш " брате" геморою,
Чи зможеш срібні кулі зжерти?
Чи знаєш ти, прогнивша маса,
Куди тебе , ото, припхало....?
Для тебе тут багато гаса
І зовсім ніт борщу і сала...
Немає більше хліба з сіллю,
Та є зневага, злість і сила,
Ступи... І станеш вмить вугіллям...
А ми розправимо їй крила.
А ми її здіймемо вище,
Й тримати будем, як титани.
То ж геть в своє мордорське днище,
Тупі, зомбовані барани.
