Прочитаний :  229
|
Творчість |
Біографія |
Критика
РУШНИКИ
Рушники –
В добрій батьківській хаті,
А думки –
На рушниковому святі.
Дивні коні з багряними гривами,
Перед ними – зайці плигучі.
Над ріллею, рахманними нивами,
Голуби злопотіли за тучі.
Посеред різнотрав’я дикого
Загніздились хрещаті баравінки…
Переляканому чоловікові
Щось вичитує гнівно жінка.
А калиновая сопілочка
Виграває сама на вітрі…
Через кожную через пілот очку
Ще й узорно пов’язано літери.
Вишивали їх рученьки змолоду,
Видивляли їх очі дівочі,
Поки хвилі зимового холоду
Били в двері селянської ночі.
Дівування – стьожками зеленими,
А блакитними – небачене море.
Сподівання – нитками огненними,
Чорним тоном – заплакане горе…
Стихне все опівночі. Спомином
Рушники утішатимуть хату.
Щоб наслухатись їх, за комином
До світанку не буду спати.
Як мої рушниченьки балакали!
Вже ніколи не вернуться роки ті,
І сміялись вони і плакали,
Позбиравшись докупи на покуті.
Зачарований диво-розмовами,
Я летів у країну казкову,
Огортався крильми рушниковими,
Щоб навчитися їхньої мови.
Моя пам’ять тими рушничками заквітчана,
Моя доля на їхньому святі звеличена.
|
|
