Мамо!..
Одержав твого листа.
Сиві рядки твої гнула втома.
Я довго сидів
і мовчки гортав
пережиті літа, що зосталися вдома.
Згадую, мамо, твій почерк,
рівний і точний,
наче спокій і впевненість
батькових рук.
Згадую, мамо:
здригнувся твій почерк,
коли серед ночі
звістка про тата
влетіла до хати,
мов чорний крук.
Згадую...
Ти вже мене проводжала
і стискала в сухих долонях
задавлене горе.
А потім сліз не ховала
в пітьмі нічній.
Мамо, мамо!..
Мені так багато говорить
почерк тремтячий твій.
183
