Ми з ним лежали в одній палаті.
Він скубав пейсики рудуваті
і скаржився нудно й довго,
що все в магазинах дорого,
що кожен глухий до чиєїсь біди
і ладен втопить тебе в ложці води.
Я слухав
і згадував...
Коли він корчився в муках шалених
від смерті за крок,
йому вливали у вени
чиюсь кров.
209
