Якось у лісі я побачив,
як виринає з грунту гриб...
Займався ранок.
На галяві
стояла кришталева тиша.
Все спало.
І не ворушились
ні павутинки, ні травинки.
Та ось
шелеснуло ледь-ледь
під ковпаком скляної тиші.
Сухий листочок берестовий
здригнувсь наструнено, ожив.
З-під нього висунув
грибочок
свою голівку оксамитну,
мерзлякувато обтрусив
липкі брунатні крихти грунту.
Було в тім щось таке врочисте,
таке зворушливе і чисте,
що я забув про все на світі
отут,
у лісі,
серед літа.
268
