|
Зараз на сайті - 1 |
Немає нікого ;(...
|
Перевірка розміру |
|
|
Прочитаний : 183
|
Творчість |
Біографія |
Критика
ПРИТЧА ПРО ДЕРЕВО СМУТКУ
Розкошує син царя Еллади
у віночку благородних рис.
Чистим злотом ковані палати
споглядає нудно Кипарис.
Але є у зніженого бога
лиш єдиний незрадливий друг -
сумовитий олень злоторогий,
що покірно горнеться до рук.
Світанкові роси поливають
заповітну стежечку руду,
а душа зове на полювання
у старому райському саду.
Бо така у красеня розрада -
протинати стрілами серця.
Невблаганний син царя Еллади
в бойовому образі стрільця.
Непохибний зір у Кипариса:
промайнула гілка рогова -
і жбурнула блискавку іскристу,
забриніла тонко тятива.
І кольнуло враз відлуння гостре...
Кипарисе, що ти наробив?
Наче брата, твій лукавий постріл
молодого оленя убив.
Ось лежить він тихо за півкроку
і не жмурить очі неживі...
Царська дружба підла і жорстока,
як стріла на вбивчій тятиві.
Кипарисе, ти вже не людина -
закленись, убивцю, загорнись!
...І постало з полум'я і диму
сумовите древо кипарис.
Зеленіє дерево прекрасне
у розмаї світла і тепла,
та навіки кров'ю запеклася
на стрункому стовбурі смола.
|
|
|
| |