Прочитаний :  762
|
Творчість |
Біографія |
Критика
ПАРТИЗАНСЬКІ ДУБИ
Платонові Вороньку
Цей спомин ваш донині не пригас:
летіли кули чорними степами,
крізь хащі в серце мітили не раз.
А вас дуби столітні заступали.
Ах, ті хоробрі велетні дуби!
(Їх нелинями прадіди назвали).
Дуби стояли на шляху навали,
свинець круті суглоби їм дробив.
Не знали страху мовчазні брати,
не скаржились вони і не стогнали,
коли осколки віти їм стинали,
а міни гризли корінь, мов кроти.
Старі дуби не вийшли у запас.
Проймають болем їх циклони-змії,
в корі свинцем отруйним зеленіє
підступна смерть, що не дістала вас.
Ця смерть нікому більше не страшна,
вона вже не загрожує нікому...
Стоять дуби. Здригається від грому
захмарена червнева вишина.
Сотає час прив'ялу сиву нить.
І нишком стогнуть велети столітні.
Всихає непокірне верховіття,
і літнє листя бронзою дзвенить.
Цей спомин серце вибухом потряс.
Кривавлять вовчі ягоди кармінні.
Мовчать дуби.
Лише іржавий час
ворушить міни жилками коріння.
|
|
