Прочитаний :  280
|
Творчість |
Біографія |
Критика
КОСАРІ
Мій тато вів косу, як бог,
в осотищі густому.
Косив на лузі він за двох,
долаючи утому.
Із дядьком Федором вони
затіяли змагання.
А я свистком із бузини
сигнал подав негайно.
Текли покоси запашні,
витрушуючи роси.
У травах коси замашні
свистіли двоголосо.
Ні разу тато не присів -
косив затято, хвацько.
За ним, по пояс у росі,
махав косою дядько.
Я бачив: дядько-заводій
добряче вже зморився
і в цій гонитві молодій
з поразкою змирився.
І враз мій тато при мені
поклав косу - та й годі:
в гнізді тулилися на дні
пташата жовтороті.
Мізинцем, жовтим від іржі,
гніздечко гладив тато.
А дядько рвався до межі,
його вже не догнати.
Пашів я гнівом не на жарт,
я в розпачі метався.
...Дивився тато на пташат
і лагідно всміхався.
|
|
