Прочитаний :  1494
|
Творчість |
Біографія |
Критика
КОЗА
Коза не зводила сумних очей з дороги,
Дивилась тужно так, немов ждучи когось,
Немов побачила десь там великі роги
Коханого свого, могутнього, як лось.
Я підійшов, але нема на мене ока -
А над дорогою, в блакитних далях дня,
Хмарина біла йшла, уламок оболока:
Здавалося, що йде на небо козеня.
Був образ дорогий. Його вже не впіймати.
Але живе в душі очей печальних крик.
Я знаю, знаю - так дивилась моя мати
На ту гірську блакить, де я пройшов і зник.
17.VІІ.2006. Гущанки
|
|
