Прочитаний :  433
|
Творчість |
Біографія |
Критика
КИРТЧАЛІ
І ви би-сте, мої браття,
мої руські, раді знати,
Що у тім болгарськім краю
за Дунаєм май чувати?..
Що ж би більше там чувати? -
Все, як давніми часами:
Шабельками турки дзвоня,
а болгари кайданами.
Славне місто Ісмаїлов,
темна нічка го присіла,
Але в замку над Дунаєм
днина ясна, днина біла,
Бо у баші Мегемета
та ся слава обходила,
Що п'ятнадцять років тому,
як му дочка ся родила.
В гордім замку на подвір'ї
смолоскипи запалали,
При кровавім світлі дьогтю
музик-банди пригравали.
Арнаути, яничари
не гуляють - аж ся їжуть,
А гармати, пістолети
раз у раз на віват ріжуть.
Так си, браття мої любі,
може кождий зміркувати,
Як-то Мегемет Кіяя
знає свято святкувати.
Бо то свято єго дочки! -
Як же він єй дуже любить!
Як за ню би, за Селіму,
то ся турчин баша губить.
Так любив він, молод бувши,
свою Міхаелю-бранку,
Що з Георгіх привели
му купці раз були в данку.
Але бідна Міхаеля,
скоро дочку породила,
То і турка молодого,
і сиріточку лишила.
І від того, браття, часу
молод баша не женився,
І від того, кажу, часу
він на жінку не дивився.
Він лиш бідне сиротятко,
лиш Селіму любить:
Як она би похотіла,
то ся турчин зараз губить...
У світлиці світла більше,
як у бога небесами,
А димове ружні-ружні
криють кіри запахами,
А ті кіри злототкані
всю світлицю укривають.
Одаліски молоденькі
бандурками пригравають.
В подушечках у шовкових
сидить баша з-над Дунаю,
А Селіма коло него,
красна, як та ружа в раю,
Мила, як той місяченько,
що тепер лиш в морі змився;
Сам би господь чудувався,
якби був їй придивився.
- Пері моя з-понад раю,
світле ясний, дочко мила,
Ци ти любиш звук шездари? -
Твоя мати го любила...
Та й му сльози, ніби перла,
по лицю ся покотили,
Та й ті красні русі коси
єго дочки примочили.
- Татку любий, татку милий,
як ти можеш так питати?
Що тобі на світі мило,
як мені би не кохати? -
Так Селіма говорила,
так словами пригортала
Та й хустинов тонесеньков
личенько ми утирала.
Баша плеснув у долоні:
- Най Киртчалі тут приходить! -
Бо най хто всіма краями,
усіма раями сходить,
То не годен нігде в світі
того мужа надибати,
Бо так красно, як Киртчалі,
на шездарі знав заграти.
До світлиці уступає
молодець хороший, жвавий:
Вус маленький, око каре,
волос красний, кучерявий,
А личенько таки лудить,
хоть го трошки снадь присіла;
Доста того, козак гожий -
аж туркиня ся здуміла.
Та й хотіла шовк-заслону
на личенько заверечи,
Але батько ймив за ручку:
- Ні, не треба, душко, претці!
То невільник, моя руже,
то є жовняр моєй роти;
Як лиш хочеш, моя душко,
я го скажу заколоти.
А в Киртчалім не іначій,
але кров окропом грає,
Та й вхопився під катанку,
там острений ніж тримає:
"Гей, коби лиш на подвір'ю
мої браття знак ми дали,
То уже я вам покажу,
як кого ви називали!"
Бо то знайте, любі браття,
так з Киртчалі річ ся мала:
Що він буде в баші грати,
то й дитина кожда знала;
А болгари, мавши змову
з кайданів ся увільнити, -
То Киртчалі дав їм слово
нині ввечер башу вбити.
Уклонився альбазенець -
не яло ти ся кланяти!
- Ци розкажеш, славний башо,
на шездарі ти заграти?
- Грай нам, сину, - каже турок, -
та й співай і пісень того;
Красних співанок болгарських
ти умієш, знаю, много.
Ой, як став Киртчалі-козак
на шездарі пригравати,
Ой як став Киртчалі-козак
красні співанки співати,
То туркині чорне око
мало в него не втонуло,
Але бо й козацьке серце
мало-мало не минуло.
Ой, співає він, співає...
Аж ту чути три набої;
На подвір'ю зашуміли
кервий ріки в три покої.
- Турки, дайтеся в неволю,
бо ваш баша не триває! -
А Киртчалі все то чує, -
все співає, приграває.
- Башо, пане, - крикла варта, -
ах, рятуй же життя твого!
Турчин скочив. - Ах, Киртчалі,
ах, рятуй же батька мого!
"Вічний боже, що робити?
Рятувати ци колоти?
А она би що казала?..
Бороню го на всі роти!!"
Вибіг баша з голов шаблев
на подвір'є та рубає,
А Киртчалі коло него
братей косить, витинає.
Страшно було ся дивити:
нім годині дві минули -
Всі болгари-християни
у погоях потонули...
В гордім замку над Дунаєм
смолоскипи погоріли,
В гордім замку над Дунаєм
музик-банди заніміли.
Труп болгарський у посоках
спить навіки, спочиває;
Лиш Киртчалі ходить блудом,
чорні очі проклинає:
"Чорні очі, ви дівочі,
ци ви в раю ся родили?
Ні, ви в пеклі, у безоднім,
уночі ся виводили,
Що я братей моїх зрадив,
що їх шабля моя їла,
Що-м безчесний, нещасливий! -
Коли вна ж бо так хотіла..."
|
|
