Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 3
Пошук

Перевірка розміру




Куліш Пантелеймон

Прочитаний : 188


Творчість | Біографія | Критика

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА. Дума перва

І  

Шумить-гуде  наш  град  первопрестольний,  
Свята  руїна  Русі  і  Москви,  
Принада  Польщі,  старець  богомольний  
Заможної  Волині  і  Литви,  
Гіркий  п'яниця,  гайдамака  вольний,  
Чудовищна  мара  без  голови,  
Завзяття  дикого  нечиста  сила,  
Що  пишний  край  руїною  зробила.  

ІІ  

Шумить-гуде,  мов  Дніпрові  пороги  97…  
Вигукують  чубаті  козаки,  
Буяючи,  мов  тури  круторогі,  
Варязькі  княженецькії  бики.  
Танцюють  по  майданах  босоногі,  
Закладують  останні  кажанки.  
І  похваляються  пожакувати  
Крамні  комори,  і  шинки,  й  палати.  

ІІІ  

«Ні,  не  жакуймо  ні  міщан  заможних,  
Ні  підступних  вірмен  і  жидови,  
Ні  господарства  по  панах  вельможних,  
Що  набираються  ума  в  ляхви.  
Зоставмо  се  про  гайдамак  безбожних,  
Що  плодяться  між  темної  мужви:  
Нас  кличе  Конашевич  воювати  
Татар  і  турків  разом  пліндрувати».  

IV  

Так  осавули  по  шинках  гукають,  
Що  Сагайдашний  скрізь  порозсилав,  
П'яниць  дурне  завзяттє  зупиняють,  
Мов  гребля  навесні  широкий  став…  
«Шкода!  —  п'яниці  згорда  промовляють.  —  
Він  торбу  золота  ченцям  оддав:  
Нехай  же  каптурі  з  ним  козакують,  
А  козаки  без  грошей  не  воюють.  

V  

Тепер  Бородовка  98  вже  гетьманує:  
Бо  вивіз  в  Борщагівку  99  сто  бочок  
Горілки  доброї  і  всіх  частує,  
Хто  про  сей  бенкет  має  корячок.  
І  зброю,  кажуть,  про  таких  готує,  
Що  пропились  в  шинках  до  сорочок.  
Його  грошима  наділив  Брольницький,  
Посел  і  старший  ранця  королівський.  

VI  

Сей  не  патякає  про  гайдамацтво  
Та  про  безбожних,  п'яних  мужиків,  
А  затяга  голоту  у  козацтво,  
Щоб  добре  перебрати  всіх  панків:  
Бо  позаводили,  мов  та  ляхва,  пахарство,  
Понастявляли  всюди  вітряків,  
Нас,  козаків,  руїнниками  лають  
В  свої    о  с  а  д  и    й    в  о  л  і    не  приймають».  

VII  

Тогді  рекли  їм  осавули:  «Необачні!  
Забули,  хто  водив  вас  під  Синоп,  
І  чим  здававсь  вам  лицар  Сагайдашний,  
Як  шарпали  ви  Кафу  й  Трапезонт.  
До  нього  й  значний  купивсь  і  незначний:  
Великий,  пишний,  славний  хороводі  
З  ним  і  в  Москві  ви  здобичі  набрали:  
На  осяйну  його  звізду  вповали».  —  

VIII  

«Оце  ж  на  ту  звізду  вповає  й  шляхта,  —  
Відказували  гучно  козаки,  —  
Зробила  з  нього  не  суддю,  а  ката,  
Щоб  їй  ми  зоставляли  кадуки  *.  
У  козака  стоїть  невкрита  хата,  
А  в  панства  по  шляхах  нові  шинки,  
І  бідолаха  тре  в  них  голу  спину,  
Не  дбаючи  про  жінку  й  про  дитину.  

IX  

Були  зібрались  наші  на  Вільшанці  
Подякувати  гарно  всім  ляхам,  
Що  й  сала  в  козака  чортма  в  ковганці,  
А  панський  скот  ганяють  по  шляхам  
У  Венгри,  в  Шльонське  100  жидова-поганці  
І  живляться  з  панами  пополам  
Од  німців  грішми,  винами  ситними,  
Коріннєм  і  товарами  крамними.  

Х  

Хотілось,  не  вдалось.  По-лядськи  грався  
З  козацтвом  ваш  вельможний  пан  гетьман:  
Він  поти  прав  од  панства  допевнявся,  
Поки  набив  дукатами  гаман.  
Тоді  з  ляхвою  під  Москву  загнався  101,  
Мов  з  яничарами  татарський  хан,  
І  чим  на  лупах  добре  поживився,  
Тим  од  гріхів  у  Лаврі  відкупився.  

XI  

Тепер  святий:  нехай  же  йде  до  неба.  
Ми  будемо  й  без  нього  воювать.  
Нам  грішного,  як  ми,  гетьмана  треба,  
Щоб  з  ним  і  в  пеклі  разом  бідувать»…  —  
«І  вам  Бородовка,  той  недотепа,  
Що  вміє  тільки  жида  обідрать,  
Тепер  любіший  став,  ніж  Сагайдашний?  
О  роде  темний!  Роде  необачний!»  

XII  

Так  осавули  козакам  казали  
І  словом  докоряли  їм  гірким:  
«Давно  б  уже  ляхи  вас  осідлали,  
Коли  б  не  Конаша  премудрий  син.  
Не  раз  його  й  до  короля  ви  слали,  
Щоб  лагодив  те  розумом  своїм,  
Чого  накоїте  було  міщанам,  
Осадчим,  дідичам  і  всяким  станам.  

XIII  

Гаман  червінців…  О,  брехня  мерзенна!  
Ніхто  сього  на  світі  не  видав,  
Щоб  Конашевич,  ся  душа  спасенна,  
З  козацтвом  здобичі  не  прогуляв.  
Тепер  же  чернь  і  старшина  письменна  
Вбачає  добре,  що  про  вас  він  дбав,  
Як  патріарсі  у  всьому  піддався,  
Латинців  і  унітів  не  злякався.  

XIV  

Стольці  церковні  й  титули  владичні  
Віддав  без  короля  ченцям  своїм  
І  благочестіє  на  віки  вічні  
Від  Потіїв  да  Рутських  охранив».  —  
«Байдуже  нам  про  се.  Ми    г  р  і  ш  н  і,  —  
Нам  нічого  робити  з  ним,    с  в  я  т  и  м»,  —  
Козацтво  напідпитку  гомоніло,  
Про  Конаша  вже  й  слухать  не  хотіло.  

XV  

«Коли  такі  ви,  що  душі  спасенне  
І  вам,  і  діткам  вашим,  і  жінкам  
Байдужня  річ  у  вас  і  прославленнє  
Святої  віри  не  потрібне  вам,  
І  патріархове  благословенне  
Пригідне  на  щось  тільки  гетьманам:  
Дак  вас  Петро  і  ми  всі  покидаєм  
І  до  царя  на  службу  від'їжджаєм.  

XVI  

Вже  і  Косинського  добром  московським  
Цар  обсилав  102,  а  в  грамотах  своїх  
Титулувавсь  Черкаським,  Запорозьким  
І  благодітелем  церков  святих.  
Да  покумались  ви  з  козацтвом  польським  
Задля  Димитріїв  тих  підставних  103.  
Тепер  звелів  святий  нам  патріарха  
Шукати  на  Москві  собі  монарха».  —  

XVII  

«Шукайте.  Ми  ж  благочестиву  віру  
Зуміємо  й  без  вас  оборонять,  
І  не  попустим  турку-безувіру  
Монастирі  козацькі  руйновать,  
А  для  науки  людям  і  приміру  
У  Білій  Церкві  хочем  жида  драть.  
Там  Остророгів  жид,  рандар  багатий,  
Почав  Святого  Спаса  зневажати.  

XVIII  

Повиколуповав  із  лоба  очі  
Для  глуму  безувірного  й  сміху  
І  до  долівки  гвіздєм  серед  ночі  
Прибив  його  в  оранді  у  льоху.  
Та  нагодивсь  на  це  підпарубочий  
І  батюшці  відкрився  на  духу,  
Що  в  Спаса  сам  на  грудях  бачив  рану,  
Пробиті  руці  й  нозі  для  догану»…  

***

Джерело:  анонімний  дописувач.  



Нові твори