Калина моя, калина,
Стоїш ти одна у полі,
Маєш червону хустину
І свою самотню долю.
А твої тонкі гілочки
Замерзають від морозу,
Не зігріють вночі зірки
І вітри несуть загрозу.
Вся позолочена трава
Тебе зимою вітає,
Чужа техніка військова
Біля тебе догорає...
Калина моя, калина,
Ти бачила злую битву
І як молодий хлопчина
Кричав до Бога молитву.
Тебе, як вірну подругу,
Він все обіймав рукою.
Ось перша куля, ось друга…
Ти його закрила собою.
Остання стрічка патронів…
І ось прийшла допомога:
Хлопці з других загонів
Почули крики до Бога.
Шипіла рація: «Де ти?
Покажи до себе маршрут!»
Відповів хлопчина: «Брати!
Я ось… під калиною, тут!»
Калина моя, калина,
Лиш тільки завдяки тобі
У полі знайшли хлопчину
У тій вогненній боротьбі.
06.12.2023.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000291
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.12.2023
автор: Мирослав Манюк