Я йду – вона також іде,
Стою – вона стоїть.
Вона немов мене веде
Чи я її. Таїть
Тут нічого, бо кожен з нас
Тінь має ще здавна,
Але лише у світлий час,
Хоч темная вона.
Не тільки люди мають тінь,
А й будь-який предмет,
Також тварини – кішка, кінь…
Птахи – орел, кречéт…
Її хоч бачимо ми, та
Торкнутись в той же час –
То недосяжная мета
Для кожного із нас.
За розміром вона яка?
Як той предмет, який
Вона відобража. Така,
Та в час не будь-який.
Предмет від неї віддалить,
То меншою стає
Вона, наблизить – то умить
Стає, якою є
Отой предмет, який вона
Відобража в собі.
Я певен, що іще здавна
Відомо це тобі.
Я хтів її лиш описать,
Увагу теж звернуть
Твою, яку прийшлося мать
Нам подругу. Минуть
Її ми можемо в той час,
Як в затінок хтось йде.
На світло станемо, до нас
Тінь в тую ж мить прийде́.
Євген Ковальчук, 08. 10. 2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000311
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.12.2023
автор: Євген Ковальчук