Я все надіюсь що 555-тий відвезе мене в Тернопіль.
Але кожен день це так не є,
І схожі вулиці щодня мені говорять: "Ти не вдома!"
Архітектура гордо заявляє про себе, незрозумілими вивісками на чеській мові.
А десь в моєму місті так само сходить сонце і так само ховається за горизонт під звуки сирен.
І люди що просто ходять по своїх справах, навіть не звертаючи увагу на чергові повідомлення повітряної тривоги.
Життя іде ми посміхаємось, плачимо, народжуємось та помираємо.
А я все надіюсь що 555-тий відвезе мене в Тернопіль.
Трохи вперто, по дитячому ... Але...
Але тутешні будинки говорять що цього не станеться.
Інколи на вулицях я чую українську мову, але я розумію що я не вдома і я згадую про війну...
Цікаво звідки вони приїхали?
Чи ще сходить там сонце?
Чи можливо їх місто вже зрівняли з землею і їм більше немає куди повертатися?
- Слухай 555-тий а давай ти завтра відвезеш мене в Тернопіль?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000498
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.12.2023
автор: Marila