Осінь в нас з тобою за плечима,
І зима заглядує в вікно:
Ми з тобою, друже, постаріли,
А в очах ще світиться тепло...
Білий сніг... На скронях сивина,
Та живі ще спогади про літо.
Йде до нас, спішить уже зима,
Заметіль мете над білим світом.
Тихо, тихо, притупився біль.
Замело,,, Не видно вже й дороги...
Спохмурнів наш ясен, його тінь:
Падає на вікна і пороги...
Ясен разом з нами постарів,
Згорбились від вітру горобина,
Білий сніг неначе посірів:
Це зима розкрила свої крила...
Вранці мене півень розбудив,
(Не страшні йому ці заметілі).
Вітер рвучко хвіртку відчяинив,
І сіріють чудернацькі тіні.
І стежки, й доріжки замело,
Важко розвиднялося і довго,,,
Лиш гілки нам стукають в вікно,
Ніби нас вітають з новим днем хорошим!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000582
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.12.2023
автор: геометрія