У повітрі мряка, сирість і печаль,
Дивляться так сумно всі дерева вдаль.
Кліпають очицями верба і тополя –
соромно їм наче, бо стоять, мов голі.
Безсоромник-вітер сукні позривав –
він обох безбожник уночі кохав.
Думала тополя, що вона єдина –
віддала всю цноту, в чім її провина?
Плакала верба – гіркі сльози ли'ла:
– Я ж його кохала, я ж його любила!
Усміхались тільки сосна і ялина.
Вітер грався й з ними, та не підпустили
до свойого серця зрадника-гульвісу.
Геть його прогнали восени із лісу –
І стоять у сукнях, і стоять цнотливі
Подруги-красуні, обачні і щасливі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000880
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.12.2023
автор: М_А_Л_Ь_В_А