Старий маестро грає на дротах,
у димарі протяжно завиває.
Йому коханка, певно, самота.
Навіть птахи збираються у зграї.
А він один відроду на землі.
Перелітає сміло океани.
Та казиться самотньо ув імлі.
Хай казиться. Але чи легше стане?
Нехай здуває цю нічну пітьму.
А промінь сонця всім подасть надію.
Знайти, лишилось, відповідь чому
так одиноко уночі борвію.
17.12.23р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001012
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.12.2023
автор: Микола Соболь