Чи то закон, що дозволяє красти?
Криваві гроші кровʼю обпечуть!
Малюю всім історію імпасто -
Можливо хто себе у ній знайдуть.
___________________________________
На спаленій сонцем землі,
Гаруючи рУде каміння,
Між гурту беззубих рабів,
Він сіяв в ту землю насіння
ВисОко у небі орел,
Вартуючи, вписував кола,
В тіні нудьгував ще осел,
Віслюче виводячи соло.
Ні снігу, ні краплі дощу
В цю землю ніколи не впаде
Не варто молити прощУ -
То місце не райського саду.
Понуру картину нутрую:
У царстві пекельної ночі -
Там душі віками нудьгують,
А совість з'їдає їм очі.
Аіду малюючи кола,
Я вам розкажу щось нове
Про місце де править Єгова
Та нудить що було живе.
В оточенні мертвого моря
Іуда і весь його рід,
Земля що зчорніла від горя,
(хоч люди як люди на вид).
Сумна, як по всьому, картина -
Що має горіти — горить.
Рогатий в рожевій свитині
До Юди прийшов говорить:
Не жарко, не млосно у пеклі,
Гребти це каміння віки?
Злих душ що у камінь запеклі -
Сповідую я залюбки!
Чи може бажає тще серце:
Пекельної хочеш роси?
Три кварти горілки із перцем?
Пів світу? - лише попроси...
Під шерстю ховаючи очі
Улесливо роги схилив:
Я дам тобі все що захочеш -
Отак я й Йому говорив...
А Він удавав з себе Бога -
Розумний, безгрішний, святий...
- Тобі ж те не варте нічого!
Вклонися і будеш живий!
Не вклонишся - йди на розпʼяття!
А люди... що скажуть вони?
І кров твою випʼють й як дрантя
Зречуться “брати” і “сини”.
Я - Бог і Диявол, і Змій.
Один я у всій множині!
І я, як ти бачиш, святий
Раз молиться хтось ще мені.
Він виклик свій кинув тоді!
Мені, цАрю світла й пітьми!
Тому, що ходив по воді?
Що, праведно жив між людьми?
Безгрішне казкове зачаття?
З пробірки Я сам і зачав...
Зневага, непослух! Розпʼяттям
Його Я за те покарав!
З хрестом на Голгофу! У спину
Штовхав і присісти не дав!
Що скажеш тепер, божий сину?
Йому Я на вухо шептав...
Скривавлені стиснувши губи,
Він йшов і хреста свого ніс,
Терновий вінок шкрябав чуба,
Червоний від крові був ніс.
Прибили і руки, і ноги,
Висів доки, бідний, не вмер -
Убили так “смертного” Бога
Лиш памʼять жива дотепер.
І віра в людську силу духа,
У ту, що за божу сильніш!
Яка навіть гори й ті руха
Гостріша, твердіша ніж ніж.
Міцніша за сталь і за крицю
Живіша за все, бо жива.
У пеклі панує скрізь тиша
Лиш вітер з ослом завива.
Спитаєш: навіщо жорстоко?
Чим праведний син завинив?
Про кожен із всіх Його кроків
Ви знаєте лиш з Моїх слів!
Не думали і не питали:
Старий є і Новий Завіт...
В Старому про Батька казали,
Новий — то абетка для діт.
Хто б вам без Нового Завіту
Дозволив лишити Старий?
Новий — то є казочка дітям,
Старий то про Мене. Він — Мій.
Про Бога де маєте згадку?
Ісус його Син, чи ІНЦІ ?
Читайте ці книги з початку!
Помилки й примітки в кінці...
Я справжній їх Бог - бо безсмертний!
Жадоба і підлість - в мені!
За душі людські аж до смерті
З спокусою в вічній борні.
За владу, утіхи та гроші
Синів, навіть “божих”, убʼють -
Невже то є людство — то ж воші
Що віру в зневіру несуть.
Чи гідне воно далі жити,
Страждати? Так Той вже страждав...
Забули як треба любити!
А люблять лише марнослав.
Картини безмежного щастя:
Застілля та келих вина,
Грошей що накрали до трястя
І пустка душі вирина.
Така як отут в цьому пеклі.
Їх душі сюди й попадуть,
А гривні, червінці чи шеклі
Отам біля входу складуть.
Спитаєш: навіщо приходив?
Ті срібники — ти заробив,
В подяку твоєму народу
За те що для Мене зробив.
Він обраний мною навмисно
Бо мріють про власних рабів
І ладні, (за срібники звісно)
Розпʼяти всіх божих синів.
12.12.23
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001226
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.12.2023
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)