[i]І здасться раптом - більше не наповнить,
Та всередині буде пустота...[/i]
Вона проводжала кохання у довгім зеніті.
Билась об серце тонка́ перламутрова шаль.
Та щось залишалось, таки залишалось у світі,
І гріла розпукою тиха беззахисна даль.
Омутом неба спадали осінні тривоги,
Рокотом ночі котились останні листи.
І ледве тримали на витоці тисняви ноги -
Падали в темряву надто безмежні мости...
Мало хто знав, та її не лякали потоки -
Сонячну віддаль і так замиває вода.
Тільки дерева черпали її застороги,
Немовби чекали... погаро-сліпого лиття...
Дощі відшуміли і все ще, можливо, і буде.
Билась об серце тонка́ перламутрова шаль...
Вона одинока, аби увінчати забуте,
Вона неосяжна, мов дерева стишений жаль...
08.12.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001240
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.12.2023
автор: Сара Ґоллард