Затіяла зима у себе прибирання,
Вона, як кожна жінка, порядок полюбля.
Тим паче ось Різдво, піде колядування,
Тож трохи на калюжі накине кришталя.
Взяла небесні хмари, поклала на балконі,
Мов ті перини стука, аж білий пух летить.
А їх вітри зимові, немов різдвяні коні,
Пронесли над землею, все побіліло вмить.
А сніг такий лапатий, на дотик прохолодний,
Кружляє мов танцює і стелиться навкруг.
І навіть кущ шипшини став білосніжно-модний,
Бо у житті поменшало від снігу чорних смуг.
Південно-східний вітер, побачив оте диво,
Нахабно й недоречно ввірвався у танок.
Сніжинки обернулися на дощ, який плаксиво,
Усю красу зимову зібрав в один струмок.
24.12.23р. Олександр Степан .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001453
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.12.2023
автор: Степан Олександр