Моя відвертість ні до чого (розумію).
І не дивись на мене, бачиш, я – безвія,
безкольорова, беззмістовна, із цеглини.
Сповзають цієчки бетону (гола спина).
Тобі не вдасться закінчити розпочате.
Почни від мене якнайдалі швидше мчати.
А руки кришаться, від них – пісочні цятки.
Те ж саме завтра від стегна, ікри і п'ятки.
Я не ображусь, ну повір (отак відверта).
(І мармуровий стравохід камінням сперто.)
Мав необачність, захопившись майструванням, -
мене розбити. Я була така остання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=10016
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.01.2006
автор: Vilna