Рубали дерево родинне,
Щоб знищити його буття.
Гілля пиляли щохвилинно,
Лишали вічності життя.
І паростки зелені пали
І ними вкрилася земля.
Вони ще й плоду не давали,
А вже почули…журавля.
Сокири звуки тишу будять,
Вночі під сяйво смолоскипа,
А вдень прокльонами паскудять
І листя з дерева обсипе.
Коріння трощуть,щоб зникала
Вся правда світобудування.
Земля такого ще не знала,
Тисячолітнього страждання.
А ліс навкруг лише шумить,
Чи то від вітру, чи від стра́ху.
Чекають, що буде робить
Той, що приречений на плаху…
Та зась, вам! Дуба не зломити,
Навіть від бурі дуб не гнеться.
Таких як він, не полонити!
Навкруг іще земля здригнеться
Коли гілки сухі, дубові,
Проб’ють ворожі серце й груди.
Закляклануть кру́ки двоголові,
Лиш так. По-іншому не буде!
25.12.23. Олександр Степан .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001630
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.12.2023
автор: Степан Олександр