Через терен до зірок,
ніби цвях забитий в скроні.
Я залежний від думок,
ніби дикий звір в неволі.
Лиш наважусь зробить крок,
знову падать до безодні.
Скільки б не було гілок,
небо видно мов назовні.
Через терен до зірок,
ніби серце ріже куля.
скільки б не було дірок,
усе пройде ніби гуля.
Душу зіткану з ниток,
залатає віскі й кола.
Усі рани до зірок,
лози-тернії довкола.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001709
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2023
автор: Zak_Marko