До того ближнього кохаєм,
Що ми коханням їх вбиваєм.
Чоловік жінку й навпаки,
Ось це робити нам з руки.
До того любимо людей,
Що в гроб їх діями ведем.
Кохаємо лише себе
І то, коли нам припече.
Від всіх чогось ми вимагаєм,
Мозги ми ближнім промиваєм,
Навіть словами й то вбиваєм.
Хто, що бажає - нам всерівно,
Ми переступим неодмінно,
Терроризуємо усіх і чиним егоічний гріх.
Ви нам потрібні, вас уб'ємо
І ще чомусь добра ми ждемо.
Ми про обов'язок говорим,
А самі, самі, що ми творим?
Ти зобовязанний, повинен,
Від тебе всім чогось потрібно.
Егоістичний терроризм,
Реально все це кабалізм.
Раби кохання і держави,
Лише умерти в вас є право.
p/s І то, самогубство це страшний гріх, ви ж не сплатили всі борги, не всі ще муки тут зазнали. А після Армагедону чекайте суд ще буде Божий і нові муки та круги Аду. Все це для всіх прописали і постановили, невидиме тавро поставили і гримучі змії навколо, не видно вам їх? А хоч один з тих блогерів, можновладців, які вимагають виконання вами якихось зобовязань їм, придуманих ними по ходу вашого перебування в цій тілесній в'язниці сам виконує свої прямі обов'язки перед вами? Погоджуватись з написаним мною чи не погоджуватись - ваше право.
[b]А там за небесами, у вічності з зірками.[/b]
Щасливий той, хто в теремку,
У свому, свому є мирку.
Як равлик в домику живе,
Кому є по... на все оце.
Він там над хмарами живе,
Не відчуває усе це.
В своїх ілюзіях блукає,
У задзеркаллі щось шукає.
І дивовижні там картини,
Усі є юні, дружні, милі.
Усі привітні та щасливі,
Де лише літні, теплі зливи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001817
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.12.2023
автор: oreol