Знову тривога – це знов ракети по нас летять.
Їм не важливо, що в цей час люди, можливо, сплять
і, може статись, що хтось не встигне до укриття,
і від влучання десь обірветься людське життя.
А потім люди, хто залишився поруч живим,
серед завалів знайдуть їх трупи з лицем німим,
а десь далеко високо в небі їхня душа
крилами б’ється і відлітати не поспіша.
Там, за кордоном, звідки ракети летять до нас,
які руйнують все і вбивають когось щораз,
мабуть, не люди живуть, а звірі якісь страшні,
що так бездушно тиснуть на кнопку без метушні.
Ми не забудем і не пробачим ніколи їх,
бо так не чесно, і то найбільший є смертний гріх,
що несе вбивство мирних, невинних, простих людей
задля чиїхось дурних, примарних, хворих ідей.
27.02.2023р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002184
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.01.2024
автор: Павло Коваленко