Дощик мокрими мітлами чистить
вербний послід по лукам в туман.
Плюйся, вітер, по вулицях листям -
я такий же, як ти, хуліган.
До вподоби, коли сині хащі,
як з важкою ходою воли,
животами, листям хриплячим,
по колінах бруднять стовбури.
Ос вона, череда моя в тиші!
Хто ж оспівати її краще міг?
Бачу, бачу як сутінки лижуть
ієрогліфи людських ніг.
Русь моя, дерев'яна Русь!
Я один твій співак і глашатай.
Стоголосих віршів сум
годував я резедою та м'ятою.
Ніч, примусь в небі місяця жбан
зачерпнути березовий спів!
Ніби хоче жбурнути аркан
цвинтар в мене руками христів.
Чорний жах куролісить по пагорбам,
злодія зло струмує в наш сад.
Тільки сам я розбійник і хам
і по крові бунтар-конокрад.
Хто бачив, як кромса нічну імлу.
киплять кип'ячених черемх раті?
Мені б у ніч у блакитному степу
з кистенем напоготові стояти.
Потемнів кущ моєї башкі.
коливається в римах пісень,
і тепер на галєрах віршів
рухаю жорна поєм.
Ти не бійся, о, вітер-естет!
Плюйся листям по луках в туман.
Не зітре мене кличка "поет",
бо я в піснях, як ти, хуліган.
2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002199
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 03.01.2024
автор: Санчо