Серед степу, там де ковила,
Де полин, що гіркоту віддав.
Там криниця в землю приросла,
Вже давно ніхто води не брав.
Видно зорі в ясний, літній день,
Та ніхто не дивиться униз.
Вже давно не чули тут пісень,
Шашель доски всі старі погриз.
Вітер гне старий,сухий бур’ян,
До криниці місяць загляда.
Замість мрій, лише самообман
І цілюща в ній зника вода.
Із роками пилом занесе,
Як нема потреби у людей.
Вже від спраги вона не спасе,
Не побачить зоряних ночей.
Ковила мов море трав’яне,
В небі жайвір з піснею завис.
А криниця мріє понад все,
Щоб води хтось зачерпнув колись.
3.01.24р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002229
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.01.2024
автор: Степан Олександр