на зеленій толоці,
на тому боці
ріки –
вітряки,
півпрозорі на сонці
звіддалеки,
махають крильми
блакитними,
як лелеки
уві сні
вигадані
півпрозорі млини вітряні
обертають крильми,
навхрест туманно блакитними,
повільно і плавно, як уві сні
і на кожнім крилі,
що війне над толокою,
не торкнувши і тінню землі,
світлячки, гомінливою зграйкою
умостившись на нижнім щаблі,
злітають на небо, раді-веселі,
як дітвора
на розписаній візерунками каруселі
біжу босяком
по некошеній на толоці траві,
по тоненькій стежці-дузі –
назустріч татові,
що спинивсь на дорозі,
і стрибаю з розгону, з розмаху
в надійні татові руки, і наразі
під небо злітаю легкою птахою,
і радію, як душі чисті,
хай іще не довершені і не святі,
що на небо здіймаються від землі
на вітряковім прозорім крилі,
умостившись скупченням-зграйкою
на найнижчім щаблі –
як зірки…
…старі вітряки –
на перелогах світів
душ перевізники
06.01.2024
* переліг - тут те саме, що й толока - заросле травою поле
*наразі - тут у значенні зараз
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002474
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.01.2024
автор: Валя Савелюк