“Звідки ти вийшов, син?” -
спитає Господь.
- “З темряви у лабіринті омани.
З хижої хащі брехні.
Свічечка віри тліла в долонях.
Шепотом-криком молитви
до тебе звертався,
щоб не заблукати, щоб встояти, Боже.
Як відривали од Тебе, як плутали шлях!
Чорне — як біле. Біле — мов чорне.
Скільки ваалів та їхніх жерців!..
На коліна поставити
перед капищами, уклонятися
тому ідолу смерті
хотіли привчити.
Ще раніше хліб відбирали,
надію й майбутнє.
Сичали на вухо шамани,
залякували законники,
які знали тільки оце:
горе, горе слабким! слава сильним!
жменю сліз жебракам і палаци багатим.
Що удень, що вночі
чадів попіл святих,
вимагаючи згоди, покори...
Зі мною не вийшло.
Із свічадом до Тебе,
з очманілого виру
дивом виборсавшись,
шкутильгаю.
Вавілон той помилуй!
Бо й під свистом снарядів
навіть досі не відає, що творить...
23.09.2024.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002482
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.01.2024
автор: Валерій Коростов