НЕНАЧЕ ХРАМ
Душа людини, наче храм,
В якої є свої́ канони,
Своє́ життя вирує там,
Свої́ там пишуться закони.
Цей храм споруджуєм самі,
У нього все щось додаємо,
Аби не був він у пітьмі́ –
Йому бруднитись не даємо.
І свій же храм ми залюбки,
Немов світлицю прибираєм,
У ньому світло завдяки,
Що від гріхів все очищаєм.
Не допусти́ть у нім пітьму́,
Йому не дати зачерствіти,
І не піддать його ярму,
Бо в ньому може спопеліти.
В своє́му храмі знаєм все,
Воно знайоме нам до болю,
Життя у нього все несе,
За це корити любим долю.
Але в чужий нам не ввійти –
Там двері й вікна всі з замка́ми,
А ключ не всім дано́ знайти,
Не відчини́ть тієї брами.
То ж свій нам храм оберігать,
Про нього за́вжди піклуватись,
Для світла двері відчинять,
Його любов’ю все торкатись.
18.11.2023 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002601
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.01.2024
автор: КОРОЛЕВА ГІР