Життя летіло, як авто по трасі.
Та все здавалось, не туди й не так.
То їде плавно, то його ковбасить.
Автівка - це, звичайно, не літак.
Ні, не літак, на жаль, і не байдарка.
Проте є види колісних подруг -
Комфортні і надійні іномарки.
У них безпечний весь життєвий круг.
А я, мов "Запорожець", прямувала,
Не вписувалась в поворот ніяк.
Моє життя весь час чомусь петляло.
Я, певно, керувати не мастак.
Дороги в цій країні, всім відомо,
Далекі від простих водійських мрій.
Радієш вже, коли діставсь додому
"Горбатий" твій побитий, ледь живий.
Ламалися у ньому запчастини.
Був "Чебурашка" схожий на осла.
Не вистачало інколи бензину
Тій шкапі, що життя моє тягла.
А мимо пролітали Мерседеси,
Феррарі, Ламборджині, БМВ.
То їхали вельможі і принцеси,
Хто в паралельній дійсності живе.
До мене підло чортопхайки лізли
І підрізАв нахальний самокат.
То нижча раса серед нас, колісних,
А, значиться, ніхто з них нам не брат.
Ой, щось багато я наговорила.
Закінчую життєвий мій пробіг.
Не виросли у "Запорожця" крила.
Конструктор причепити їх не зміг.
Я ні про що, одначе, не жалію.
До вічності залишився лиш крок.
Хоча життя у "Запорожця" скніє,
Я крізь терни прямую до зірок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002613
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.01.2024
автор: Leskiv