Я впізнаю в очах горіха, закутого в січневу паморозь -
душу золоту! Душу, правдивішу за щире золото осені.
Я впізнаю в очах сірих - птаха степового!
Йому небо довірило цю землю, людей, їхню мудрість і серця!
Я впізнаю у втомленому його погляді тепло і ніжність,-
ними тішиться мій сад навесні!
Обійняти б цей мужній стан,
притулитись би вустами до колючої від паморозі кори...
І так заснути удвох до перших пролісків,
до першого гамору,
до вербної неділі.
08.01.2024р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002624
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2024
автор: Іванюк Ірина