Як можна так народ не поважати-
Вбивати, різати , топтати.
Як можна так країну не любити,
В якіи так хочуть ваші діти жити.
Ви, владарі: ви деспоти и тирани,
Невже вас не болять народні рани.
Адже вони вам дали в руки владу,
А ви не можете навести ладу.
Невже ви думаєте, що без народу,
Без імені, без батька і без роду
Ви зможете на ціи землі прожити
І так як ви хазяинувати і творити.
В металобрухт ви кинули заводи
І фабрики роздали напоталу.
Віиною хочете усі гріхи прикрити,
Людеи у кабалу завербували.
Оце всі ваші справи і діла.
Яка ж була країна золота!
І надра наибагатіші у світі.
Чому ж тоді на заробітках діти?
В чужіи країні без родини, без сім"ї,
Розхристані, знедолені, без щастя, без землі.
Вони блукають, як баистрята по-під тинню
І продають останню сорочину.
Щоб своїх діток всіх прогодувати,
Щоби добробут нести до своєї хати.
Щоб процвітала наша Україна.
І щоб щаслива була вся родина.
Задумаитесь ви,владарі безбожні.
Не думаите, що все з собою ви заберете.
І не важливо там, наскільки ви спроможні
З прокльонами у землю в віидете.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002827
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2024
автор: Надія Тополя