Малий
Оповідання для дітей
Стояло тепле літечко. По небу пливли білі пухнасті хмаринки, схожі на кошеняток. Лагідно посміхалось сонечко. Весело щебетали та пурхали пташки. Серед яскравих квітів грайливо бавились метелики.
У один з таких літніх днів у Мурки народилися кошенятка. Киця дуже любила своїх дитинчат. Вона була дбайливою і турботливою матусею.
Мама-киця щодня виводила на прогулянку своїх діток. Кошенята досліджували світ. З цікавістю розглядали все довкола, гралися серед густої зеленої травички одне з одним та бавилися з маминим пухнастим хвостом. Лише одне, чорне, маля було непосидючим та неслухняним і занадто допитливим. Воно повсякчас метушилося, ховалось у чагарях або кудись утікало від мами. Киця дуже хвилювалася, щоб з цим бешкетником не трапилось ніякої біди.
І ось одного такого ж погожого літнього дня чорне котеня зникло. Мурка довго шукала та кликала його, до самісінького вечора, але так і не знайшла. Кошенятко загубилося. Воно просто заблукало, полюючи на удавану здобич у хащах. А коли наполювалося та награлося досхочу, то зголодніло й помітило, що лишилося зовсім саменьке. Поруч не було ні братиків із сестричками, ні мами. Але маля виявилося сміливцем й вирушило на пошуки своєї пухнастої матусі.
Чимало стежинок обходило кошенятко, шукаючи свою котячу родину. Воно бігало й запитувало у всіх перехожих, чи не бачили вони його матусі. Питало у дерев, кущів, квіток, у жабок, равликів, котів, людей, яких зустрічало на своєму шляху, і навіть у собак. Але мами ніхто не бачив. Її ніде не було…
Якось малюк, мандруючи, опинився на фермі. Тут він угледів тітоньку з повним цеберком пахучого молочка. Кошеняті страшенно захотілось їсти. Воно сміливо підбігло до жінки й замуркотіло.
- Звідки ти взявся, малий? – запитала тітонька.
- Звідти, – показало кошеня лапкою у бік автостради.
- Загубився?
- Так. Тітонько, а ви не бачили моєї мами, пухнастою рудої кішечки Мурки?
- Ні, малий, – відповіла та, – саме такої не зустрічала.
Котенятко гірко заплакало. Цей котячий плач-писк розчулив жінку, яка працювала на фермі дояркою, і вона налила малюкові мисочку молока.
- Ходи, малий, не бійся, попий трохи молока, а я тобі ще чогось попоїсти пошукаю.
- Дякую, – писнуло у відповідь кошеня й смачно засьорбало.
Напившись молочка та поласувавши кусником хлібця, що винесла йому доярка, малеча несміливо запитала у неї:
- Тітонько, а чи не погодитесь ви бути моєю мамою, моєю новою мамою?
- Та ні, – невдоволено буркнула та, – у мене й без тебе турбот вистачає. Але якщо хочеш, залишайся, годуватиму тебе й не ображатиму. От тільки собак у нас тут повно. Дивись, щоб не загризли.
- А я подружуся з ними, – відповіло маля. – Я вмію товаришувати.
- Тоді живи тут, – сказала жінка. – Буду звати тебе Малим.
І осталОся котеня на фермі. Але й надалі не полишало спроб знайти свою стару маму-кицю або нову маму-людину. Воно весь час було в русі й пошуках нової сім”ї. І таки зуміло подружитися з собаками, які жили на фермі. Ціле літо Малий провів на фермі. А коли прийшла осінь, мандруючи, одного разу він опинився в чужому сільському дворі. Тут він побачив кілька чистеньких вгодованих котиків. Вони були такими щасливими! Їхні шубки аж вилискували у промінчиках осіннього сонечка! А Малий почувався негарним, брудним, самотнім і нікому не потрібним…
Та ось до нього підійшла дівчина, ніжно погладила по замурзаній спинці та вушках.
- Малесенький, – лагідно промовила. – Настраждався, напевне, хвостику. Де ж твоя мама?
- Немає, – сумно нявкнуло кошеня і принишкло.
- Ну, нічого, тепер я про тебе піклуватимусь і стану твоє мамою, – й лагідно поцілувала у чорного носика.
Дівчина нагодувала, скупала кошенятко у теплій водичці з ароматним шампунем, витерла чистим рушником і взяла пухнасту малечу до себе на коліна. Маля вдячно замуркотіло, згорнувшись клубочком.
- Вона назвала мене малесеньким. Так мене ще ніхто не називав. І погодилась бути моєю новою мамою! Яка ж вона хороша й лагідна, – подумав котик й солодко заснув.
А вранці кошеня прокинулось у своєму новому домі. Мама повідомила, що сьогодні вони з Максиком (таке красиве ім’я тепер було в кошеняти – це мама його так назвала!) їдуть до «Друга».
- Цікаво, що то воно за друг такий, – хвилювався малий, ретельно вилизуючи, пригладжуючи та намагаючись приборкати свою неслухняну шерстку.
- Скоро дізнаєшся, – мовила матуся, усміхаючись, – а поки нехай це буде таємницею.
Тим «Другом» виявилась ветеринарна клініка. Але Максик не злякався серйозного дядька-ветеринара, від якого неприємно тхнуло ліками. Бо поряд із ним була люба матусенька! Котик навіть погодився проковтнути дві гіркі пігулки – заради мами, бо вона дуже його про це просила. Витерпів щеплення та вимірювання температури. А ще він дізнався у клініці, що його маму звуть Любов’ю. І це людське ім’я здалося Максикові найкрасивішим у світі. Бо ж це ім’я носила його матуся!
А потім вони з мамою Любою повернулися додому й довго гралися новими іграшками, які та придбала для нього у зоомагазині. Після цього мама пригостила Макса котячими смаколиками.
Так закінчились для малого перший день у новій родині та найдовша подорож – пошук мами. І розпочалася нова мандрівка – у щасливе котяче життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002830
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2024
автор: Маргіз