Блукаю поглядом по небу
Я й сонце в нім шукаю,
Тому що у собі потребу
Я в ньому відчуваю.
Куди ж сховалось ти, мій друже?
Де сміло ти подітись?
О, сонце, нині прагну дуже
Тобою я зігрітись.
Не небі хмари лиш. Можливо,
Сховалось ти за ними?
Як так, їх розжени сміливо
Промі́нцями ясни́ми.
З-за них ти вийди, покажися.
Від серця я благаю
Тебе. На очі появися,
Без тебе помираю.
Без тебе я не можу жити
На світі цім щасливо.
Без тебе буду лиш тужити,
Моє небесне диво.
Адже, коли ти ясно сяєш
Із неба голубого,
Енергією наповняєш
Тоді мене усього.
І думи, й почування світлі
Всього мене сповняють.
Неначе квітоньки розквітлі,
Вони в мені буяють.
І хочеться ще більше жити,
Й ніколи не вмирати,
І хочеться ще більш творити,
На благо працювати.
Тож, сонце любеє, грайливо
З небес сяй, щоб збулося
Описанеє вище диво,
Про що в цім вірші йшлося.
Євген Ковальчук, 21. 10. 2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002845
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2024
автор: Євген Ковальчук