Ще на заході зорі світять
Мерехтливо на чорнім тлі,
Колихає свій човен місяць
У серпневій небесній млі.
А на сході, весь сизий чисто,
Просинається небосхил.
Мить – і на горизонті блиснув
Золотавий проміння пил.
І прокинулось враз довкілля:
Птаство сонцю співало гімн,
Заіскрилась роса на зіллі,
Над лугами туман злетів.
Качка крякнула на болоті –
Їй у поле летіти час.
І швидкий, як стріла в польоті,
Розітнув повітря бекас.
Лиска чистовод сколихнула,
З очерету майнула вплав.
Чапля сіра крильми змахнула,
Потягнулась до синіх хмар.
Пес мій лащиться, мов питає,
Чом рушницю не скинув я.
Качку поглядом проводжаю
І радіє душа моя.
«Не стріляй на світанні птаха», –
Так у пісні народ сказав.
Тож летіть, качки-сіромахи!
Я своє вже уполював.
У єднанні душі й природи,
У чеканні на сонця схід
Я свою вполював свободу –
Риторичних питань одвіт.
І, якщо на те Божа ласка,
То чолом Йому буду бить,
Щоб зберіг для нащадків казку –
В ріднім краї світання мить.
Жовтень 2023 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002978
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2024
автор: Олександр БУЙ