Ще поки не «жив-був», іще живу і є,
Лише́ навчаюся життю радіти,
А невблаганний час уже бере своє
І уві сні вже не дає злетіти.
Бувало, і не раз: убити час хотів
У прагненні хутчіш сягнути мрії.
А нині я прошу, щоб він мене не вбив,
Перетворивши плани в безнадію.
Чи цівкою пісок, чи маятника лет,
Чи стрілок рух по круглім циферблаті –
Невпинно плине час. Він скоро промайне,
Затримати його – не в нашій владі.
Тож Бога про одне лиш я тепер молю:
Дозволив щоб відміряне дожити
І щоб у зашморг свій (пак, часову петлю́)
Не дав часу́ мене раніш зловити.
Січень 2024 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003124
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.01.2024
автор: Олександр БУЙ