Усе міліє з часом. Почуття,
немов малі річки, пересихають.
І кольори барвистого життя
тьмяніють з часом,
в сутінках зникають.
Німіють руки, серце завмирає,
холодний мозок застигає тлінно,
немов огонь в печі, що догорає…
І нікому підкинути поліно,
чи навіть тріску, а чи жмут соломи,
щоб той вогонь підтримати, хоч трохи.
У кожного в житті свої Соддоми,
свої Гомори, і свої Голгофи.
І перш, ніж відійти у небуття,
не одному із нас забракне духу,
аби відважитись на каяття.
Аби пройти крізь цю душевну муку…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003151
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.01.2024
автор: Сергій Листопад