Є люди, а є просто істоти,
які поруч з ними живуть.
Ходять разом на роботи,
так само їдять, сплять і п’ють.
Істоти істотно не дуже
відмінні від інших людей,
хіба більш хитріші в чімсь, може,
й не мають ніяких ідей.
Мати їм судження власні
не вигідно, бо не з руки.
Підтримують органи власті
і представників їх думки.
Солодко стелять словами
і роздають похвалу
перед керівниками
за винагороду малу.
Просто істоти – не люди –
не можуть пробачити те,
що хтось від їх кращими буде,
або комусь більше спаде.
Їх мучить не совість, а заздрість
до всього, чого в них нема,
а в діях – підступність і жадність
істот цих людських перейма.
А втім вони зовсім не винні,
що схожі вони на сексот,
тому всі жаліти повинні
нещасних цих людських істот.
Бо їх обійшла чимось доля,
чи Бог душам їх не відкривсь,
чи слабкі характер і воля,
чи мало за них хто моливсь…
23.11.2023р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003467
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.01.2024
автор: Павло Коваленко