[i]« Маленький сірий чоловічок
накоїв чорної біди...»[/i]
Л. Костенко
І
Ми обирали по досьє
смішного дилетанта,
тому і маємо своє...
а що було і досі є –
на совісті ґаранта.
Бо у баталії за мир
не всі наїлись гички,
герої, ясно, що не ми,
та й між зеленими людьми
є сірі чоловічки.
Усе кінчається колись,
а ми іще не нажились
бодай у світі цьому,
який пізнали до війни,
коли не відали ціни
усьому.
ІІ
Нечиста сила нас несе
до миті рокової,
де відбувається усе
реально не зі мною.
Біблійне слово упарсин
живого убиває
і я у світі не один,
кого уже немає.
Але нікого не виню,
молюсь за душі сущі,
які на лінії вогню
воюють за грядуще.
Такого бути не могло,
якби у світі не було
заслуженої кари...
щезає місто і село,
та виживаємо на зло
сансарі.
ІІІ
Видибуємо із пітьми,
юродиві – по волі
тупоголової юрми,
раби своєї долі.
Дедалі важчає іти
до осіянної мети,
якої не почули,
бо не лише мої світи
поглинуло із висоти
минуле.
* – вічне колесо долі
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003519
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.01.2024
автор: I.Teрен