Людей просто пошили в ду́рні,
хоч були серед них й розумні,
але, видно, чогось не хватило,
якщо їм в цьому не пощастило.
Й серед нас є дурні́, й – не дуже,
але більшість із тих – байдужі
до того, які в кого думи,
бо себе всяк вважав розумним.
…Ду́рні думкою багатіють,
бо собі дати раду не вміють,
можна лише до всього додати:
що з них, йолопів, можна взяти?
У житті часто так буває,
що хто думав про нас, не знає.
Зустрічають усіх по одежі,
а спроваджують – як і належить:
хто розумний, того по уму,
хто не дуже – по дурному,
бо давно уже так ведеться,
що поведешся з ким – наберешся.
Тож ніхто так із нас й не хоче,
щоб нам голову дурень морочив,
та чому ж ми самі, як ду́рні,
вважаєм що найбільш розумні?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003806
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2024
автор: Павло Коваленко