Тут, обабіч дороги, я побачив щита схожого на сонце
З вибитим гербом та девізом, якого не розібрати –
Вже так достобіса багато рубців від меча на ньому.
Трохи далі, я роздивився, лежали розкидані лати:
На пшеничному полі — шолом із відкритим забралом,
Я знайшов його там, і пішов до могутнього дуба,
А під дубом була розбита ущент кіраса.
То тут, то там: щитки, солерети і латна спідниця,
А тоді я побачив його — чоловіка, що стояв серед поля
Увесь закривавлений, він, дуже пильно на щось дивився.
Я боявся його злякати, (це ж треба, така чудасія!)
І все ближче та ближче скрадався мов лис до зайця.
І коли вже стояв в кількох кроках у нього за спиною,
То побачив — навпроти мій образ йому віддзеркалювався.
13.01.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003916
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.01.2024
автор: Володимир Каразуб