Прилітає до мене вві сні чарівний білий лебідь,
Він мене переносить в щасливе дитинство моє.
Кожну ніч відчуваю я потяг і сильну потребу,
Повернутись, торкнутись, відчути минуле своє.
Там живі, молоді і здорові бабусі з дідами,
Дуже юні, красиві, щасливі, рідненький батьки.
Я маленький біжу по стежині босими ногами,
А навколо квітують кущами п’янкі васильки.
Запашна і духмяна скоринка домашнього хліба,
Найніжніша у світі, ласкава матусі рука.
Шепотіння на вушко чарівних казок мого діда
І смак яблука білий налив, із бабусі садка.
На світанку всі сни заховались під теплу подушку
І реальність збудила промінням торкнувшись лиця.
-Добрий ранок!- шепочу своєму онуку на вушко,
А в думках прославляю за все, що я маю Творця.
Все минає так швидко, немов проліта блискавиця,
Кожен день, ніби книгу гортає свої сторінки.
Лиш тепер розумієш, проблеми то просто дрібниця,
Бо не можна спинити свої золотії роки.
Уже вечір на стрілках годинника в схованки грає.
І сонливість на очі накидку кидає свою.
Знову лебідь чарівний мене до польоту чекає
І ми разом летим, щоб дослухати казку мою.
24.01.24р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003948
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.01.2024
автор: Степан Олександр