Я вишию словами Перемогу,
Хоча й солідні маю вже літа,
Покличу музу й час на допомогу,
Поклавши власну долю на вівтар.
Словами біль свій вилити я мушу,
Який уже в собі не умістить.
Важким камінням давить він на душу,
Адже могили всюди і хрести.
Нічні сирени виють без упину,
Принишк надовго і дитячий сміх…
Мов паралізувало Україну…
Чи це спокута за якийсь наш гріх?
Та чи можливо це гріхом назвати,
Коли жить вільно хоче мій народ,
А поряд люди, геть неадекватні,
Яких лякає й слово «патріот»?
Важкий і довгий шлях до Перемоги,
Та мусимо його таки здолать.
На це існує в світі воля Бога,
Не слід про це нікому забувать!
Щоб зазвучало слово «ПЕРЕМОГА»,
Позичу в сонця світла і тепла,
Аби ми жить щасливо мали змогу,
Щоб ця війна останньою була.
В неволі, світе, жити нас не змушуй,
Бо воля нам дорожча за життя,
Тож тіло покладем своє і душу,
Нове собі збудуєм майбуття!
16.01.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003960
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.01.2024
автор: Ганна Верес