Ти кажеш, молитва —
єдина надія.
Надія без віри,
молитва без сил.
Я просто приляжу
ось-тутечки, біля
опалих на землю
сніжинками слів.
Я просто хоч поруч
них хочу лежати,
ковтати, мовчати,
і щось відчувати.
Кричати, мов грім,
мов бурі початок,
початок якому
не суджено статись.
Чекати, мов смерті,
кохання безсиле,
Вдавати, що сталось —
задуманий план.
Та планів немає —
нема на них сили.
Це просто, це просто,
це просто обман.
Молюся я, жодного
слова не знавши,
а ти просто неба
читатимеш вірш.
Замовкну. Бо ж я,
його написавши,
тебе уявляв
у зажурливу ніч.
Про що я молився?
Пробачить нам віра
за нашу зневіру,
нездійснений гріх.
Ти досі читаєш,
у тебе є сила,
і сльози твої я
міняю на сміх.
Міняю на правду,
їх снігом лишаю,
і просто приляжу
ось тут, коло них —
межи твоїх сліз
і слів, понад краєм —
тим краєм зневіри,
який нам навік.
Що людям під силу
— кохання і віра —
обом нам досяжне
лише межи снів.
Та я просто ляжу
ось-тутечки, біля
опалих на землю
сніжинками слів.
26.І.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004146
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2024
автор: Макс Дрозд