«Верстаю шлях по вимерлій пустелі…» В.Стус
Блукаючи по вимерлій пустелі
Братам своїм торую вперто шлях
Дарую свої мрії невеселі
І серце, що поранене в боях
Скажи но, Боже: можу розказати
Що й цього разу виведе Мойсей?
Навіщо, Ти дозволив розтерзати
Мій край, котрий люблю понад усе!
Куди піти: бархани й піраміди
І жовта дюна йде за горизонт
Скажи мені чи ти за це, мій діду,
У сорокових вирушив на фронт?
Рішуче йду, нізвідки у нікуди
Колись можливо все ж таки збагну:
Чому ж так легко зраджують Іуди,
Яка ціна накликати війну?
Усі ми тут - піщинки в жмені Бога
Мурахи на незвіданій землі
І ніч, і день пронизує тривога,
Та всі додому вернуть журавлі
Бо їм тепер: померти і зотліти,
Чи вигоріти вщент і нанівець?
Звільнились ми московської орбіти
І хай це смерть - та точно не кінець…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004149
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2024
автор: Тарас Слобода