Із чебрецю, меліси й м'яти
Тобі б напій приготувати,
Щоби поспав якусь годинку.
Втомився воювати, синку?
Та ти стріляв би та й стріляв
Тих ворогів, що біс послав.
Це вірно, синку, треба бити,
Але потрібно й відпочити.
Аби я знала ті гармати,
Змогла б тобі допомагати.
Знайшлися б сили в ту годину
На шмаття рвати ворожину!
Смієшся... Бабці й воювати?
То спробую почаклувати.
Полтавська відьма я
ще та!
Бо доля, видно, не проста
Страшенний дух в мені зростила.
А то, повір, не просто сила.
Ти спи, герою, почаклую...
Твій сон глибокий не зіпсую.
Які ж то, Господи, гріхи -
Пустити тих на тельбухи,
Хто на землі святій лютує,
Жінок і діточок гвалтує
Та зносить все з лиця землі?
Бажання то ще замалі -
Пустити їх на тельбухи.
Це справедливість, не гріхи.
Так от, заплющу свої очі -
Вже полем йду посеред ночі,
Ага, ось ворог причаївся,
Що крові людської напився...
Відьмацьку силу відпустила,
Яка падлюку й розчавила.
Лишились тільки тельбухи...
Прости, Господь, йому гріхи..,
Якщо простиш. Я не прошаю
Й за іншим далі вирушаю.
А ти поспи ще трішки, синку...
Я повоюю ще годинку.
P.S.
Сама з собою говорила -
Чи сумувала, чи здуріла..?
(фото з інету)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004287
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2024
автор: A.Kar-Te